November 22, 2017

The Ukrainian Weekly стаття: Інтернат в Микуличині страждає від багатьох років зневаги

23 грудня 2007 р.
автор: Енн Лінден
Новини і поглядиs

Новини і погляди
Микуличинський інтернат розташований в тіні знаменитого гірськолижного курорту Буковель в районі м. Яремче, Україна. Це школа-інтернат для 106 дітей. Але близьке сусідство – це єдина спільна риса, яку ця установа розділяє з багатим курортом. Роки зневаги, посилені сильним дощем протягом декількох тижнів, перетворили територію закладу у великий ставок.

Але не тільки територія інтернату була затоплена водою. Кухня та їдальня також. Кухарі, які повинні готувати їжу для дітей 7-15 років, витрачали вільний час на те, щоб допомагати іншим вичерпувати воду з «басейну», який, напевно, був найбільшим у країні. Всі заходи, які було заплановано провести у їдальні (єдиному місці, площа якого є достатньою для розміщення всіх учнів), – були скасовані. Меблі з їдальні тимчасово винесли, щоб ті не зіпсувались. Але волога вже зіпсувала нещодавно відремонтовані колони. І з підлоги, як і на кухні, потрібно було вичерпати воду.

Нещодавно придбане на пожертви спортивне обладнання залишається невикористаним, оскільки діти повинні тренуватись у приміщенні. Навіть добратися від приміщення, де проводяться уроки, до спальних кімнат стало випробуванням, яке краще підходить для качок. У приміщенні дуже важко зайняти таку велику групу дітей, яким важко дається навчання, особливо коли їдальню використовувати не можна. Микуличинський інтернат є одним з п’яти в Івано-Франківській області для дітей, які страждають на фетальний алкогольний синдром.

Степан Северилов, 28-річний директор інтернату, очолює його всього два роки. Багато в чому завдяки його зусиллям цей заклад знаходиться в значно кращому стані, ніж він був до того, як С.Северилов взявся їм керувати. Але, як він згодом дізнався, перетворити напівзруйноване приміщення для дітей, які нікому не потрібні, в успішний навчальний заклад є дорогою і довготривалою справою . В день зустрічі зі мною він розказав: «В першу мою зиму тут 100% наших зусиль пішло на те, щоб дітям було тепло.» У всій школі не гріла ні одна батарея, а з вікон, хоч вони і не були розбиті, так сильно дуло, що вітру стало б на те, щоб човну йти під вітрилами. «У нас не було іншого вибору, окрім як відмінити уроки, поки погода не покращиться.»

У 2006 році завдяки зміні директорів, зміні пріоритетів уряду і більшій жорсткості податкового контролю гроші, призначені для ремонту, були фактично витрачені на ремонт. Більшість батарей і вікон в інтернаті були замінені. А пізніше, завдяки сильному буревію, у держави не було вибору, окрім як замінити дах у приміщенні їдальні.

Я зустрілась з директором Севериловим незадовго до того, як учні повинні були повернутися в інтернат після канікул восени 2006 року. Волонтер Корпусу Миру, яка збиралась повертатись в Штати після свого дворічного перебування в Україні, попросила мене продовжити декілька її незавершених проектів. Вона сказала, що Микуличинський інтернат повинен стати моїм головним пріоритетом. Система каналізації у школі була явно незадовільною і потребувала негайного оновлення. Їй показували душову кімнату для дітей після сильної грози; каналізація забилась і жінка бачила фекалії, які плавали у воді на підлозі. Вона сказала мені, що сморід був жахливим.

Після перевірки деякої інформації я дізналась, що модернізація системи каналізації буде коштувати близько $50 000 – звичайно ж, така невелика недержавна організація, як UkraineWorks не могла вирішити цю проблему. Під час екскурсії по інтернату я помітила уламки скла на великій території, прилеглій до їдальні. Коли я запитала про це у директора, він пояснив, що протягом багатьох років в Микуличині не було служби, яка б вивозила сміття, – тому все, що не могло горіти, закопувалось у землю. Він також сказав, що тепер в Микуличині з’явилась така служба, але без контейнеру для сміття школа не може скористатися її послугами. «Ми купимо один контейнер», – сказала я йому, і через десять хвилин я, мій перекладач і директор вже сиділи в автобусі, що їхав до Яремче. Через чотири дні в інтернаті був не один, а два нових контейнера для сміття. Це ознаменувало початок того, що перетворилося на дуже хороше партнерство, засноване на взаємній довірі, хорошому взаєморозумінні, і зобов’язанні покращити життя у закладі.

Ми регулярно зустрічались з директором Севериловим, щоб обговорити проблеми та можливі рішення. Я завжди їхала додому з довгим списком потреб інтернату і чітким розумінням, які з них є найбільш актуальними. Пріоритети директора були зрозумілі. Першим пріоритетом були три швецькі стінки та інше обладнання, необхідне для невеликого тренажерного залу. Другим було караоке з двома мікрофонами і третім – гроші на операцію для однієї дитини, яку повинні були робити в Одесі. Ми вирішили ці проблеми протягом осені 2006 року. Наступними в списку директора були дев’ять наборів ручного інструменту, що використовується у різьбленні по дереву, матеріали для шиття, ткацький верстат, пряжа і спиці, посібники з інструкціями, перекладені на українську мову, плюс додаткове спортивне обладнання: баскетбольний і волейбольний м’ячі, сітка для гри у волейбол, стіл для пінг-понгу, ракетки і м’ячики; музичні інструменти і, нарешті, чотири комп’ютери. Інтерес директора Северилова є завжди однаковим: як краще навчати дітей під своєю опікою.

Хоча ми і змогли задовольнити багато з його потреб, ми до тепер не можемо зібрати достатньо грошей, щоб купити комп’ютери, стіл для пінг-понгу, електричне піаніно Yamaha, великий ткацький верстат і дві насадки для душу. Але зараз пан Северилов має більш актуальну проблему: усунення води. Одним з головних пріоритетів стала прочистка і поглиблення дна невеликої річки, що протікає через територію школи, і установка системи стічних труб так, щоб інтернат більше не затоплювало щоразу, коли буде лити сильний дощ. А також потрібно оновити застарілу систему каналізації школи перш, ніж більше дітей захворіють.